Православну громаду у Воловці та Канорі в 1925 році заснував емігрант з Росії (а можливо, з України, бо розмовляв українською мовою) о. Лев Тиблевич, що став тут першим православним священиком. Ініціатором православного руху з місцевих людей був Андрій Беца, який очолив спорудження дерев’яної церкви. Разом з ним працювали Іван Мадяр, Федір Баганич і, можливо, брати Андрія Беци Олекса та Михайло. Згадують серед майстрів також братів Ільницьких – Івана, Василя та Михайла. На спорудження церкви зібрали 40 тисяч чехословацьких корон (очевидно, певну частину коштів виділила держава). Дошки закупили у власника місцевої лісопильні Шайо Ґрінберґа. Церкву Вознесіння Господнього було збудовано у 1926 році. Андрій Беца зробив до церкви іконостас, царські двері, гробницю і світичі. Дзвони купили Варга, Копча, Селянчин та інші місцеві залізничники, які за часів Чехословацької республіки мали непогану заробітну плату. Одночасно вірники збирали кошти і матеріали на муровану церкву, хоч у 1931 р. громада мала борг 15 тисяч корон за ділянку землі, на якій уже стояла дерев"яна церква.
Церква каркасної конструкції та традиційна двоярусна дзвіниця стояли на місці, де тепер стоять приватні будинки позаду будівлі пошти по вул. Пушкіна. Чотири главки увінчували гребені ґонтових дахів, а на перетині дахів височіла дещо більша главка.
У серпні 1943 р. внаслідок воєнних дій церкву було незначно пошкоджено, але все ж її та дзвіницю розібрали місцеві люди з Мадяровиці, що залишилися без житла через залізничну аварію. Дзвони перенесли до мурованої греко-католицької церкви. Хоругви і різьблена гробниця зберігалися в людей.
У публікації використано матеріали праці Михайла Сирохмана "Церкви України: Закарпаття", виданої 2000 року у Львові.
